Я досі тут (2024)

Військова диктатура — це не лише танки на вулицях та генерали при владі. Це сотні та тисячі зниклих людей, чиї сім'ї ніколи не дізналися, що з ними сталося. Фільм «Я все ще тут» розповідає одну з таких історій, але її сила в тому, що це не просто розповідь про минуле — це попередження про те, як влада може перетворити правду на брехню.

Рубенс Пайва зникає 1971 року. Його заарештовують удома, але потім слід губиться. Папери підроблені, свідки залякані, держава вдає, що її ніколи не існувало.

Але його дружина Юніс відмовляється забути. Вона ризикує всім зберегти пам'ять про чоловіка. Вона домагається розслідувань, попри погрози. Її боротьба затягується на десятиліття, але навіть через роки вона не може поставити крапку в цій історії.

Фільм показує не лише особисту трагедію сім'ї, а й систему, яка перетворювала людей на привидів. Це чесний та емоційний погляд на минуле, який нагадує нам, що мовчання – це не вихід.